Ми часом підлаштовуємсь під інших,
Залежимо від висновків людей:
Нехай побачать, що і я не гірший.
Й байдуже,що безбожний ряд ідей.
Ми аплодуєм тим, хто нам підлестив,
І з натовпом вигукує: розпни!
А істину й не прагнемо донести.
Як прагнемо - лякаємось "мовчи".
Ворожість ми навчились маскувати,
І братовбивство в серці, сміх в устах.
Як Богу на все це реагувати?
Невже не бачим, що живем в гріхах?
Любов до грошей й заздрість в нас - старання,
А бідність завжди списуєм на лінь.
Розмиті межі, цінності, бажання,
І тягне нас земля, не вабить височінь.
У свою душу подивись, читачу.
Чи ти Господня донька, Божий син?
Прийшов Спаситель на Планету нашу,
Змінити серце може Він один.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Покаяние - Антон Иногда читаешь коментарии и удивляешься. Да слово верное важно, но бумага и дисплей не переддадут чувств и настроения. Но так и бывает в жизни - как и фарисеи предали Христа, так и люди обвиняют друг друга. Вместо того, чтобы поделиться своим видением жизни, настаивают на своем, и кичатся в амбициях. Раздоры и грязь видим в результате, и порой тема общения и разговора выходит далеко за рамки от начального. Это видим в блогах и дискуссиях.
