А мне нет дела до него,
Того, кто так же робу носит
И жизнь свою, как я, износит
По мелочам, и от всего
Уйти пытается в ракушку,
Под толстый панцирь свой залезть,
Хотя всё это, вобщем, смерть,
И превращение лишь в тушку,
Когда, как каждый, ты бежишь
От всех в себя, и в это веришь,
Но ты лишь врешь себе, потери
Свои ты не осознаёшь.
Другим откроешься - найдешь
Себя. Закроясь - потеряешь:
Не в этом состоит ли, знаешь,
Закон любви? А нет, так грош -
Цена твоим большим потугам.
Но ты прошёл весь этот путь,
Когда лишь смерть несли другие,
Все ядовитые, как ртуть,
Но всё равно, а ты люби их.
И ты укрылся от дождя
От радиаций зараженья,
Когда ты спрятался в себя,
Но стал при этом своей тенью.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Пусть же будет вас двое! - Сергей Сгибнев С праздником вас, милые наши женщины..., девушки, сестры!
Что же, что нет в Библии международного женского дня? Зато есть слово Господа: "Кто нашел [добрую] жену, тот нашел благо и получил благодать от Господа" (Прит.18:23).
А потому, будьте благословенны во все времена! Мир вашему дому и большой любви в ваших семьях!!!
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
