Мр 2:17: "А Ісус, як почув, промовляє до них:
Лікаря не потребують здорові, а слабі.
Я не прийшов кликати праведних, але
грішників на покаяння."
Зайшов Пилип одного разу в Дім Молитви...
Зайшов Пилип і до стіни прилип...
Я міркував, свічки тут... Бога житло...
А сам п'яненький, наче смолоскип...
Заходь Пилипе, що в дверях стояти...
До нього пастир ніжно промовля...
За тебе Бога будем прославляти-
Пилип скривився, ніби немовля...
Народ молився! Дух Святий торкнувся
Серця Пилипа, той аж протрезвів!
Немов від сну страшного він проснувся
Збагнув життя своє - і онімів...
Поволі він до кафедри виходить
І на коліна, плачучи упав...
Життя моє вже до кінця доходить-
Лише тепер Живого я пізнав!!!
Молилась церква! Бог вів збудування
На небі нове ймення записав...
До нині грішним Він дарує покаяння-
Про це Пилип в селі всім свідкував!!!
Андрей Краснокутский,
Ротмистровка, Украина
Так будь же зеркалом у Бога
И освящаясь - отражай.
Иначе истины не трогай
Не разрушай, не искажай...
***********************
Лист бумаги на столе
Ручка полная чернил -
Это всё, что нужно мне
Да Господь чтоб посетил... e-mail автора:kravas@email.ua
Прочитано 7597 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
