Мою мечту оплакал дождь вчерашний.
А что сегодня? Боль и пустота.
Идти ни с чем? Подумать даже страшно.
Мне б закричать; да не открыть уста…
Реальность – зла, обманчива, жестока.
Прошу Тебя, верни мою мечту!
Устал идти по жизни одиноко…
А о смиреньи – я другим прочту!
Прочитано 15195 раз. Голосов 4. Средняя оценка: 4,5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
очень понравилось... коротко, но глубоко... Комментарий автора: Спасибо, Олег! И Вам благословений в творчестве!
Марина Н.
2007-08-07 04:36:33
Красивый стих. Господь дал Вам уменее писать лаконично и красочно одновременно. Успехов Вам!
Ирина Фридман
2007-08-07 22:55:32
Красиво и прочувствовано. Только в четвертой строчке с рифмой не сложилось. Если есть желание, может поправите?
Благословений вам в творчестве!
Юстина
2007-08-30 11:30:37
Жизненно.
Наталия Минаева
2008-01-26 11:54:33
Так и хочется сказать:
Верну, мой сын,
Ведь корень свят оставлен,
Зазеленеют вновь твои мечты,
И их узришь ты продолженье в славе,
В твоих потомках продолженье - ты!
Спасибо за стихи. Они просто жемчужинки. Благословений.
Дина Маяцкая
2012-05-08 16:15:40
Красивое описание переживания души...,
Но о смирении другим читать не надо,
А сам скорей смиряться научись!
Вернет Господь мечту твою в награду,
Когда в смиреньи потечет вся твоя жизнь...
Благословений!!!
Степан Воробей
2012-09-08 03:37:57
"А о смиреньи – я другим прочту!" --- Извини, но насколько я понял, о смирении нужно читать именно тебе, а не другим.
Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
